Шановні абітурієнти пропонуємо до Вашої уваги зразки тестових завдань для вступу на спеціальність "Консолідована інформація" за ОКР "Магістр", з якими ви можете ознайомитися за ел. адресою:
https://docs.google.com/file/d/0B0tdo9NXlWJ5Qndjc2pycnZWNDA/edit?usp=sharing

Факультет міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки в соціальній мережі FACEBOOK!!!

http://www.facebook.com/groups/362146337164331/

Запрошуємо всіх студентів, випускників, викладачів, школярів та просто зацікавлених осіб до групи, де можна проводити активне спілкування на найрізноманітніші теми!

До Вашої уваги авторська короткометражка студентки нашої спеціальності Дячук Ольги, яка перемогла в конкурсі "Кращий студент Волині"

у номінації "Митець".

Конкурс студентських аналітико-прикладних проектів «АНАЛІТИК»

Конкурс студентських аналітико-прикладних проектів у галузі інформаційно-аналітичної діяльності та зв'язків із громадськістю «Аналітик» – університетський відкритий конкурс для студентів, що навчаються за фахом «Міжнародна інформація». В Конкурсі також можуть брати участь студенти, магістранти й аспіранти інших спеціальностей, що проявляють інтерес до області соціальних комунікацій. Конкурс проводиться щорічно.

   Організаторами конкурсу студентських проектів виступає кафедра міжнародної інформації факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки.

НОМІНАЦІЇ КОНКУРСУ

1. Краща робота в галузі інформаційно-аналітичної підготовки інформаційної кампанії.

2. Кращий план PR-кампанії або PR-заходу в галузі зв'язків із громадськістю.

3. Краща реалізована студентом (студентами) PR-кампанія або PR-захід у галузі зв'язків із громадськістю.

4. Кращий план PR-кампанії або PR-заходу для вирішення проблеми, поставленої організатарами конкурсу.

5. Краща реалізована PR-кампанія або PR-захід для вирішення проблеми, поставленої організатарами конкурсу.

Етапи конкурсу «АНАЛІТИК 2011»:

10 жовтня–14 жовтня – реєстрація учасників;

15 жовтня–15 листопада – підготовка (та проведення) PR-кампаній;

16 листопада–30 листопада – підготовка звітів;

1 грудня–15 грудня – надання звітів до жури;

15–30 грудня – фінал Конкурсу, презентація проектів, церемонія нагородження. 

Про навчання на кафедрі міжнародної інформації

Цимбалюк І. Л., Гаврильчак О. А. Екологічна безпека України

Актуальність проблеми. Питання виживання нацiї сьогоднi повнiстю залежить вiд гармонiї людини, природи, космосу в цiлому. Сьогоднi, як нiколи, стає актуальним розглядати людину (її розвиток, здоров'я, моральнiсть, духовнiсть) в тiсному зв'язку з оточуючим середовищем, з реальним навколишнiм середовищем. Живий органiзм – це основна складова екологiї суспiльства. Без гармонiї природи – людини – космосу – неможливий нормальний, здоровий розвиток людини.
Для розумiння проблем людини, її екологiї необхiдно досягти високого освiтнього рiвня людини, її морального i духовного стану. Питання взаємозв'язку мiж людиною i природою особливо актуальнi у зв'язку з тим важким екологiчним станом, який сьогоднi склався в Українi. Одним iз очевидних критерiїв екологiчного стану держави є стан здоров'я її населення. На жаль нацiя України ще з 1991 року вимирає, що без сумнiву вiдображає кризовий екологiчний стан.
Велике значення при вирiшеннi складних екологiчних проблем має екологiчний рiвень освiти населення. На жаль, сьогоднi приходиться констатувати, що освiтнiй рiвень населення, особливо з питань екологiї людини, дуже низький. Немає чiткої системи освiти з питань екологiї людини. В суспільстві, на жаль, переважає екологічна неосвіченість, тоді як життя вимагає науково обґрунтованих підходів та конкретних дій у справі раціонального використання природних ресурсів, охорони природи та примноження її багатств.
Всезростаючий інтерес широкого кола проблем громадськості до зазначених проблем зумовлює потребу видання різноманітної навчальної та наукової літератури. Дидактичною основою таких видань має бути їх висока інформативність, доступність викладу та формулювань, лаконічність дефініцій, термінів.
Аналіз попередніх досліджень. Над екологічними проблемами України працювали і досліджували значна кількість вчених. В. Єрмаков виділяє основні напрямки подолання екологічних загроз і проблем в Україні. Зокрема, А. С. Єсипенко, А. П. Пашков приділяють увагу до екологічно небезпечних процесів в Україні. Екологічну депресивність регіонів України вивчає і досліджує Ф. Заставний, екологічну безпеку України (С. С. Півняк), екологію, охорону природи (М. М. Мусієнко, В. В. Серебряков, О. В. Брайон.) та багато інших дослідників.
Мета дослідження. На основі аналізу сучасного стану екологічної безпеки України визначити дії та комплекс відповідних заходів, процесів, які забезпечують екологічний баланс в Україні та в різних її регіонах на рівні, до якого людина може адаптуватися фізично, соціально-економічно, політично без значних збитків, а також стратегічні напрямки їх вирішення.
Викладання основних матеріалів. На межі XX і XXI століть екологія перетворилась на одну з найважливіших міждисциплінарних синтетичних наук, а проблема взаємодії людського суспільства та біосфери стала головною проблемою сучасності. Напередодні третього тисячоліття перед людством постала потреба суворо зіставляти й узгоджувати свою повсякденну діяльність із фундаментальними законами загального розвитку життя на Землі. У цій ситуації надзвичайно важливо для кожного бути у всеозброєнні екологічними знаннями.
Людина, як живий організм, ство¬рений природою, є невід'ємною її часткою, і її життя залежить від стану навколишнього середовища. Розвиток суспільства неможливий без взаємодії людини з природою. Людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, харчові продукти, сировину для промисловості, а також бере від неї емоційну та естетичну наснагу. Тому, щоб задовольнити свої потреби та поліпшити умови життя, людство, за допомогою свого інтелекту, дедалі активніше втручається в природне се¬редовище, змінюючи його структуру та порушуючи стабільність його екологічної системи. Розвиток цивілізації та досягнення науково-технічного про¬гресу невпинно загострюють взаємо¬відносини між природою і суспільством. Збільшення остан¬нім часом обсягів промислового та сільськогосподарсько¬го виробництва, розвиток транспорту, енергетики, хіміза¬ція та урбанізація негативно впливають на стан природно¬го середовища, що, у свою чергу, становить суттєву загрозу для існування самого людства [6].
Так, до негативних наслідків науково-технічного прогресу можна віднести дедалі більше забруднення атмосферного повітря і водоймищ, деградацію грунтів і зменшення запасів природних копалин, порушення стабільності екологічної системи та ін., що посилю¬ється надмірним збільшенням кількості потенційно-небезпечних об'єктів. Надзвичайно важливою пробле¬мою сьогодення є екологічна криза, яка в недалекому майбутньому може перерости в екологічну катастро¬фу. Тому уже наприкінці XX ст. людство усвідомило, що безгосподарна діяльність суспільства в навколиш¬ньому середовищі може призвести до повного зник¬нення всього живого на Землі. В таких умовах необ¬хідна активна протидія негативним явищам та проце¬сам, що загрожують життю всього людства. З огляду на це 13 січня 2003 р. в Сесійній залі Верховної Ради України відбулися парламентські слухання з питань екологічної безпеки України, на яких зазначено, що сучасний стан екологічної безпеки в Україні залиша¬ється вкрай напруженим і має тенденцію до погіршен¬ня. Основними причинами такого становища є:
1. Зростання техногенного навантаження на при¬родне середовище.
2. Надмірне забруднення довкілля токсичними ре¬човинами.
3. Збільшення вмісту шкідливих речовин у промислових відходах.
4. Посилення проблеми радіа¬ційного забруднення довкілля, що призводять до:
- глобального погіршення кліма¬тичних умов;
- зміни стану повітряного та водного басейнів України;
- підтоплення підземними во¬дами значної території країни;
- зниження мінерально-сиро¬винного потенціалу надр.
При цьому особливу тривогу у нашому суспільстві сьогодні ви¬кликають такі проблеми в Україні:
- екологічний стан довкілля;
- радіаційна обстановка;
- екологія водного басейну.
На сьогодні екологічний стан довкілля є досить важливою проблемою. Рівень техногенного навантаження на довкілля України залишається занадто високим. Якщо раніше найбільшу небезпеку для людини становили пестициди, кислотні дощі та розливи нафти, то нині на домінуюче місце в безпеці життєдіяльності нашо¬го суспільства вийшло забруднення «важкими» та «ма¬лими» металами. Це спричинено діяльністю вітчизня¬них підприємств, які в останні роки нарощували еко¬логічно небезпечні виробництва (у галузях металур¬гії, електрозварювання тощо).
Основними представниками «важких» металів є: свинець, ртуть, кадмій, марганець, мідь, цинк. А до «малих» металів відносяться оксиди заліза, хро¬му, нікелю та інших легувальних домішок, створе¬них на їх основі.
В атмосферному повітрі більшості промислових центрів вміст діоксиду азоту, вуглецю, сірки пе¬ревищує гранично допустимі концентрації. Найбіль¬шого негативного впливу зазнають міста: Дніпропет¬ровськ, Донецьк, Дніпродзержинськ, Маріуполь, Кри¬вий Ріг, Дебальцеве, Макіївка, Запоріжжя, Луганськ, Краматорськ, Київ, Одеса.
Суттєве забруднення свинцем довкілля викликала аварія на ЧАЕС. Свинець використовується для захисного перекриття над ядерним реактором станції (маса такого перекриття – понад 1,5 тис. т). А в результаті теплового вибуху частина цьо¬го перекриття випарувалася в повітря та випала у вигляді аерозолю на грунт, в річки та ставки, звідки нині свинець постійно мігрує в харчові продукти і далі - до організму людини. Крім того, джерелом ут¬ворення випарів свинцю є фарби, бензин, а також зварювальні та паяльні матеріали.
Усі хімічні речовини, що негативно впливають на організм людини, називаються ксенобіотиками. Причому найбільш уразливі до них діти, вагітні жін¬ки та особи таких професій: шофери (вплив тетра¬етилу свинцю), зварники (вплив марганцю, фтору, ні¬келю), паяльщики (вплив олова і свинцю), сільсько¬господарські працівники (вплив металоорганічних пестицидів).
Вченими доведено, що значної екологічної шкоди завдають і мобільні телефони, кількість яких зростає, їх небезпека зосереджується в батарейках, які міс¬тять кадмій, літій, нікель. З'ясовано, що кадмій з ба¬тарейок одного телефону може отруїти 600 тис. л во¬ди. А мікросхеми мобільних телефонів, що містять свинець, хром і цинк, викликають невротичні розла¬ди людини.
Встановлено, що сукупний обсяг свинцю з відпра¬цьованих батарейок мобільних телефонів може сяга¬ти 2 т. на рік по всій Україні. А це вимагає більш обе¬режного поводження з мобільними телефонами та впровадження ретельного збору і вторинної пере¬робки відпрацьованих батарейок.
Крім того, нагальну проблему сьогодні становить накопичення токсичних відходів промисловості. За станом на 1 січня 2002 р. загальний обсяг токсич¬них відходів промисловості України склав 2,8 млрд т. А місця їх зберігання не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, що спричиняє інтенсивне заб¬руднення грунту, повітря та поверхневих і підзем¬них вод.
Серйозною проблемою залишається наявність значних обсягів заборонених і непридатних для ви¬користання у сільському господарстві пестицидів, вироблених ще в 1960–70-ті роки. Значна їх кіль¬кість (майже 65 %) – це невідомі препарати, які скла¬дуються безпосередньо на полях під відкритим не¬бом. Це призводить до того, що вони вимиваються дощем і потрапляють до грунтів сільськогосподар¬ських угідь, до водоймищ та випаровуються в атмо¬сферу, звідки мігрують до організму людини, зумов¬люючи у нього неї захворювання.
Радіаційну обстановку України формують: а) природний радіаційний фонд; б) космічне випромінюван¬ня; в) радіонуклідне забруднення довкілля.
Природний радіаційний фон України утворюють:
- родовища уранових руд, основні поклади яких зосереджені в Миколаївській, Дніпропетров¬ській та Кіровоградській областях (але це не означає повної відсутності уранових руд в інших місцевостях України, де вони не видобуваються промисловістю, але також формують природний радіаційний фон);
- будівельні матеріали - щебінь, пісок, цемент та інша сировина, яка отримала наведену радіацію від уранових руд;
- газрадон, що утворюється при напіврозпаді ра¬діаційних речовин і певний час створює іонізуючий вплив на довкілля. Він і становить особливу небезпе¬ку природного радіаційного фону.
Радон - це інертний радіаційний газ без кольору і запаху, який утворюється при розпаді радію-226, що входить до родини урану. Його небезпека полягає в такому:
1. При розпаді радіоактивних речовин в глибині надр, звідки ?, ? і ?-промені не в змозі досягти по¬верхні землі, радон вільно просочується крізь землю і виносить свою радіоактивність в приземну атмосферу.
2. Радон вільно проникає в приміщення будинків і накопичується там. Основними шляхами проникнення радону до приміщень є:
- будівельний матеріал, який має деяку радіоактивність і утворює радон;
- тріщини в підлозі та місця стику стін з підлогою нижчого поверху;
- каналізаційні труби, стічні колодязі, система во¬допостачання тощо.
3. Період напіврозпаду радону триває до 55 діб, що зберігає його радіоактивність протягом його просочен¬ня крізь грунт та накопичення в приміщеннях будинків.
У приміщеннях, що не провітрюються, концентрація радону може досягати значних величин і ста¬новити потенційну небезпеку. Радон, потрапляючи з повітрям до легень людини, накопичується в них і ут¬ворює ракові клітини. Встановлено, що майже 20 % смертельних випадків від раку легень є наслідком вдихання людиною радону.
Для захисту від радону необхідно перешкодити його проникненню до приміщень та ретельно про¬вітрювати їх.
Космічне опромінення формується:
- ультрафіолетовим сонячним випромінюванням, яке посилюється в період сонячної активності та під час спалахів у хромосфері Сонця (1 раз на 11 років);
- періодичними спалахами наднових зірок, які з'являються в нашій галактиці один раз на 100 років і різко підвищують радіаційний фон Землі на сотні тисяч років;
- періодичними наближеннями Землі до центру галактики, коли Земля знаходиться в перигелі, тобто в найближчій до Сонця точці своєї орбіти.
Крім того, нині навколоземний простір перенаси¬чений штучними супутниками-„шпигунами” та бойовими супутниками, які мають плутонієві генератори та лазерні гармати з ядерною начинкою. Вже відомі випадки виходу їх із ладу та забруднення космічного простору радіоактивними речовинами, які поступово опадають на Землю і підвищують її радіаційний фон.
Радіонуклідне забруднення довкілля України викликане свідомою діяльністю людини у сфері ядер¬ної енергетики та широкомасштабним застосуванням в промисловості джерел іонізуючого випромінювання.
Так, сьогодні в Україні існує понад 8 тис. об'єктів, які становлять потенційну радіаційну небезпеку.
Основними джерелами радіонуклідного забруд¬нення довкілля України є:
1. Ядерні вибухи, що проводилися на військовому полігоні у м. Єнакієве Донецької області. Радіаційний пил від них осідав на значній території України. (Всього з 1945 по 1987 рр. на нашій планеті було проведено 1741 випробування ядерної зброї. З них 899 провели США, 620 – СРСР, 151 – Франція, 41 – Англія, 30 – КНР).
2. Атомні електростанції (Запорізька, Південноук¬раїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська).
Екологія водного басейну України потребує значної уваги зі сторони людей, а також держави.
Водний басейн України складають:
- Чорне й Азовське моря;
- річки, ставки і водосховища;
- підземні води.
Особливу екологічну небезпеку можуть становити річки, водосховища та підземні води України. Річковий стік України складають: Дніпро, Дунай, Пів¬денний Буг, Тиса, Прут, а також близько 63 тис. малих річок, із яких понад 20 тис. уже зникли (пересохли).
Головним постачальником води для України є Дніпро, що забезпечує прісною водою майже 2/3 те¬риторії країни, на якій знаходяться:
- 50 великих міст і промислових центрів з насе¬ленням понад 30 млн осіб;
- близько 10 тис. підприємств;
- понад 3 тис. сільських і комунальних господарств;
- 50 великих зрошувальних систем;
- 4 атомні електростанції.
Дніпро сприяє:
- виробленню дешевої електроенергії;
- створенню глибоководного транспортного шляху (від Прип'яті до Чорного моря);
- зрошуванню сільськогосподарських угідь;
- розширенню рибного господарства;
- розвитку рекреаційної інфраструктури (санато¬рії, будинки відпочинку, дитячі табори тощо).
Саме для цього на Дніпрі було створено 6 водо¬сховищ: Київське (922 км2), Канівське (675 км2), Кре¬менчуцьке (2250 км2), Дніпродзержинське (567 км2), Дніпровське (410 км2), Каховське (2155 км2). Але ці водосховища несуть і потенційну небезпе¬ку з огляду на можливість руйнування гребель. При¬чинами цього можуть стати:
- старіння матеріалів гребель, що експлуатуються уже 50–60 років;
- перелив води через греблі при великих повенях на водосховищах;
- аварійні падіння літаків та випадкові вибухи з причин порушення правил перевезення вибухових речовин;
- диверсії;
- природні явища (землетруси, зсуви, урагани, смерчі тощо).
Внаслідок цього може бути затоплено до 400 тис. га території України, на якій знаходиться понад 450 на¬селених пунктів з числом мешканців до 400 тис. осіб та розміщено близько 700 об'єктів господарювання [7].
Екологічна політика України спрямована на поєднання еконо¬мічного зростання та невиснажливого використання природних ресурсів, комплексне вирішення економічних та екологічних про¬блем, створення умов для роз¬в'язання екологічних проблем на національному, регіональному та місцевому рівнях. Покращен¬ня стану навколишнього природ¬ного середовища та рекреацій¬них властивостей природи є запорукою покращення стану фі¬зичного та морального здоров'я населення.
Робота Мінприроди, його те¬риторіальних й урядових органів у подоланні екологічних загроз і проблем проводилася згідно з Пла¬ном основної діяльності Міністер¬ства, інших нормативно-правових і програмних документів з питань, що належать до компетенції Мініс¬терства. Вона містить такі взаємо¬пов'язані складові діяльності, як :
1. З метою забезпечення роз¬роблення проекту Екологічного кодексу України здійснено аналіз національного природоохоронного законодавства. Розроблено техніч¬ні вимоги до проекту Екологічного кодексу України, тендерну доку¬ментацію, необхідну для проведен¬ня відкритих торгів. Подана об'ява про проведення Мінприроди від¬критих торгів на закупівлю танко-технічної продукції „Розробка екологічного кодексу України”.
Прийняття Екологічного кодек¬су України сприятиме вдоскона¬ленню та систематизації діючого природоохоронного законодавст¬ва, має усунути дублювання поло¬жень різних законодавчих актів у сфері регулювання природокорис¬тування.
2. З метою створення Націо¬нального екологічного фонду за участю представників Міністерст¬ва в комітетах Верховної Ради України здійснюється відпрацю¬вання проекту Закону України „Про Національний екологічний фонд” (реєстр. № 1896-ІУ), який прийнято Верховною Радою України в пер¬шому читанні 25.06.2004 р. Законо¬проектом передбачається ство¬рення Національного екологічного фонду та системи спеціалізованих установ з управління природоохо¬ронними коштами та запровад¬ження низки ринкових механізмів їх використання, зокрема фінансу¬вання природоохоронних заходів на зворотній основі. Функціо¬нування фонду дасть можливість застосовувати ринкові механізми при фінансуванні природоохорон¬них заходів, а отже, і збільшити об¬сяги фінансових ресурсів у приро¬доохоронній діяльності.
3. З метою створення системи екологічного аудиту Верховною Радою України прийнято Закон України „Про екологічний аудит” від 24.06.2004 р. № 1862, яким врегульо¬вуються питання проведення еколо¬гічного аудиту в процесі госпо¬дарської та іншої діяльності.
Також підготовлено проект на¬казу Мінприроди щодо забезпе¬чення вимог законів України „Про екологічний аудит” та „Про внесен¬ня змін до деяких законів України з метою забезпечення врахування екологічних вимог у процесі приватизації”. Метою цього наказу є визначення об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, та об'єктів приватизації, розташова¬них у прибережних захисних сму¬гах водойм та заповідників.
4. З метою створення систе¬ми екологічного страхування за участю представників Міністерства в комітетах Верховної Ради Украї¬ни здійснюється відпрацювання проекту Закону України «Про екологічне страхування», здійснюється підготовка рекомендацій щодо розробки спеціалізованих програм страхування екологічних ризиків.
5. 3 метою імплементації по¬ложень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про змі¬ну клімату в результаті кропіткої роботи було розроблено та забез¬печено ратифікацію Верховною Радою України Кіотського протоко¬лу до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (Закон України від 4 лютого 2004 р. № 1430-М), яка розкриває можливості отримання Україною закордонних інвестицій в екологічно дружні технології і, зок¬рема, в енергетичному секторі. За оцінками міжнародних дослідних організацій Україна від продажу надлишкових квот на ви¬киди парникових газів може забез¬печити надходження до країни у період до 2012 р. від 500 млн до 1 млрд доларів США.
На XV засіданні Міжвідомчої комісії із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яке відбулось 30 вересня 2004 р., було розглянуто проект постанови Кабінету Міністрів Укра¬їни «Про організаційні заходи га затвердження Порядку розгляду, схвалення та реалізації проектів спільного впровадження згідно з Кіотським протоколом до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату» та проект розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження Націо¬нального плану дій щодо реаліза¬ції положень Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну кліма¬ту” та прийнято рішення щодо їх схвалення в цілому.
6. Для забезпечення змен¬шення негативного впливу авто¬мобільних та інших транспорт¬них засобів на довкілля шляхом розвитку виробництва та розши¬рення застосування нетрадиційних видів палива затверджено розпо¬рядженням Кабінету Міністрів Ук¬раїни від 28.01.2004 р. № 37-р „План заходів щодо зменшення негативного впливу автомобільних транс¬портних засобів на довкілля на 2004–2010 роки”. Розпорядженням Мінприроди від 15.04.2004 р. № 24-р створено Міжвідомчу робочу групу з практичної реалізації зазначених заходів. Проведено засідання Між¬відомчої групи, на якому ухвалено проект Плану практичної реалізації заходів щодо зменшення негатив¬ного впливу автомобільних транс¬портних засобів на довкілля на 2004–2010 рр. Наказом Мінпри¬роди від 15 січня 2004 р. № 009 затверджені „Заходи щодо скоро¬чення викидів забруднюючих речо¬вин в атмосферне повітря, які при¬зводять до підкислення та утворення приземного озону, на 2005 2015 роки”.
7. Удосконалення державної системи екологічного моніторингу. Відповідно до реалізації міжві¬домчої функції Мінприроди щодо організації проведення моніторин¬гу довкілля, підтримки функціону¬вання державної системи моніто¬рингу довкілля (ДСМД), координа¬ції діяльності суб'єктів моніторингу довкілля (МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держжитлокомунгоспу, Держкомлісгоспу, Держводгоспу, Держкомзему). Управлінням державного екологічного моніторингу (УДЕМ) здійснюється інтеграція суб'єктів ДСМД та організація і координація робіт з питань здійснення систем¬ного екологічного моніторингу.
8. Важливим напрямком ді¬яльності було забезпечення роз¬в'язання гострих екологічних проблем у регіонах України, яки¬ми є значні обсяги надходження шкідливих речовин в атмосферу, підвищений рівень техногенного навантаження на водні об'єкти, проблеми поводження з відходами.
З метою підвищення якості ат¬мосферного повітря в регіонах України за рахунок коштів бюджет¬ної програми Державного фонду охорони навколишнього природ¬ного середовища 2401290 „Підви¬щення якості атмосферного повіт¬ря” на 2004 р. заплановано здійс¬нити 10 природоохоронних заходів на загальну суму 20 221,2 тис. грн.
З метою зниження негативно¬го навантаження на водні об'єкти в регіонах України в рамках бюджет¬ної програми 2401230 „Очистка стічних вод” Державного фонду охорони навколишнього природ¬ного середовища на 2004 р. за¬плановано здійснити фінансування 46 природоохоронних заходів (бу¬дівництва та реконструкції каналі¬заційних споруд у містах та насе¬лених пунктах України) на загальну суму 22 000,0 тис. грн.
9. Покращення стану інформованості громадськості, сприян¬ня її участі у процесі прийняття рі¬шень з питань охорони довкілля. З метою визначення правових та організаційних засад забезпе¬чення порядку надання та опри¬люднення екологічної інформації та регулювання відносин щодо реалі¬зації права громадськості на участь у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля Мінприроди розроблені та зареєстровані Міністерством юс¬тиції України від 04.02.2004 р. за № 156/8755 та № 155/8754 поло¬ження "Про порядок надання еко¬логічної інформації" та "Про участь громадськості у прийнятті рішень з питань, що стосуються довкілля".
Міністерством було забезпече¬но проведення Всеукраїнської еко¬логічної конференції (26–27 травня 2004 р.), яка відбулася в рамках Міжнародної виставки-форуму "Довкілпя-2004" м. Київ, 25–28 трав¬ня). Важливим етапом у подальшому поліпшенні стану інформованості громадськості громадськості буде відкриття у новому приміщенні Міністерства Орхуського інформаційно-тренінгового центру, заснованого у 2003 р. за сприяння українсько-датсь¬кого Проекту „Допомога Україні у впровадженні Орхуської конвенції”. Наказом Мінприроди України від 13.08.2004 р. № 314 до організації ро¬боти центру залучено Державний екологічний інститут Міністерства. Це дозволить збільшити обсяг і роз¬ширити тематику надання громадсь¬кості інформаційних послуг.
10. Для розв'язання проб¬лем поводження з відходами, насамперед, з токсичними та непридатними, а також заборо¬неними для використання хіміч¬ними засобами захисту рослин здійснюються заходи щодо реалі¬зації положень Стокгольмської кон¬венції про стійкі органічні сполуки та Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обґрунто¬ваної згоди відносно окремих не¬безпечних хімічних речовин та пес¬тицидів в міжнародній торгівлі, а також розроблення проекту Закону України „Про хімічну безпеку”. Зок¬рема, в рамках Стокгольмської конвенції завершено інвентариза¬цію поліхлордіфенілів та продовжу¬ється розроблення Національного плану дій щодо впровадження в Україні цієї Конвенції.
Певні кроки зроблено у на¬прямку використання відходів як вторинної сировини. Увага надава¬лася створенню та впровадженню нових технологій використання вторинних ресурсів та переробки відходів, вирішенню питання по¬водження з токсичними та непри¬датними залишками, у тому числі забороненим до використання хі¬мічними засобами захисту рослин.
11. 3 метою розроблення проекту Концепції більш чистих технологій наказом від 5.07.2004 р. № 265 Мінприроди створено Між¬відомчу робочу групу з підготовки проекту Національної концепції впровадження більш чистого ви¬робництва. В серпні поточного ро¬ку проведено засідання вищезга¬даної робочої групи.
12. Для створення та впро¬вадження нових технологій ви¬користання вторинних ресурсів та переробки відходів здійсню¬ється удосконалення державного класифікатора відходів з метою на¬ближення структури та змісту кла¬сифікатора відходів до потреб практики та одночасно його гармо¬нізації з європейськими докумен¬тами відповідного рівня. Розробля¬ються основоположні державні стандарти у галузі поводження з відходами для нормативного за¬безпечення потреб управління в галузі поводження з відходами [1].
Отже, розуміючи постійну загрозу екологічному стану довкілля, необхідно уже тепер і негайно пере¬ходити на шлях так званого «альтернативного господарювання», яке передбачає:
- „екологізацію” промисловості й сільського гос¬подарства, щоб вони були нешкідливими для природ¬ного середовища і забезпечували споживача еколо¬гічно чистими продуктами;
- максимальну утилізацію відходів промисловос¬ті і господарської діяльності суспільства;
- підвищення рентабельності та безпеки господа¬рювання.
Робота Мінприроди містить такі взаємо¬пов'язані складові діяльності, як розроблення Екологічного кодексу України, створення національного екологічного фонду, систем еколо¬гічного моніторингу, аудиту і еколо¬гічного страхування, розв'язання проблем поводження з відходами, створення та впровадження нових технологій використання вторин¬них ресурсів та переробки відходів, розроблення та впровадження більш чистих технологій, покращення стану інформованості гро¬мадськості, сприяння її участі у процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля тощо.

Література
1. Єрмаков В. Основні напрямки подолання екологічних загроз і проблем в Україні // Рідна природа.– 2004.– № 3–4.– С. 3–6.
2. Єсипенко А. С., Пашков А. П. Посилити увагу до екологічно небезпечних процесів в Україні // Безпека життєдіяльності.– 2004.– № 10.– С. 20–23.
3. Запольський А. К., Українець А. І. Екологізація харчових виробництв: Підручник.– К.: Вища шк., 2005.– 423с.
4. Заставний Ф. Екологічна депресивність регіонів України // Географія та основи економіки в шк.– 2005.– № 5.– С. 40–48.
5. Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник.– К.: Знання, 2002.– 550 с.
6. Півняк С. С. Екологічна безпека України // Безпека життєдіяльності.– 2004.– № 6.–ю. С. 29–30.
7. X Великий Збір ОУН. Екологічні проблеми України // Визвольний шлях.– 2000.– № 12.– С. 25–30.

Раєвич Т. І. Організаційна структура ГУАМ

Організація за демократію і економічний розвиток – ГУАМ є міжнародною регіональною організацією, в якій приймає участь Україна. В інтересах нашої держави – стати надійною ланкою сучасної комунікаційної інфраструктури, що об’єднує Західну Європу, Кавказ та Центральну Азію. Заснування консультативного форуму ГУАМ у складі 4 країн (України, Азербайджану, Грузії, Молдови відбулося 10 жовтня 1997 року в Страсбурзі в ході Саміту Ради Європи, під час якого було схвалено Спільне Комюніке Глав держав України, Грузії, Азербайджану і Молдови. В цьому документі Президентами була підкреслена необхідність розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності і безпеки в Європі, на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини. Страсбурзьке Комюніке формально закріпило поступове політичне зближення і практичне поглиблення співробітництва між країнами в багатьох галузях як на міжнародній арені, так і в двосторонніх відносинах [1].
24 квітня 1999 року в м. Вашингтон у рамках зустрічі на найвищому рівні Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП) відбулася зустріч Президентів держав-учасниць ГУАМ і Узбекистану. За підсумками зустрічі було ухвалено Вашингтонську Заяву. Формат форуму трансформовано в ГУУАМ. Проте, ця країна не поділяла більшості з його завдань і фактично ніколи не була органічною частиною Об'єднання, його політичної чи практичної діяльності. Членство Республіки Узбекистан у ГУАМ завжди було досить штучним, а І. Карімову було не по дорозі із такими лідерами як В. Ющенко та М. Саакашвілі й організацією, де євроінтеграція та прагнення до вступу в ЄС та НАТО стали головним об'єднуючим елементом. Вже за декілька тижнів після саміту у Кишиневі Узбекистан офіційно повідомив про свій вихід із організації, чим остаточно поклав край концепції ГУАМ як пострадянському ситуативному альянсу та підтвердив новий характер Об'єднання.
Організаційно-структурні зміни, що відбулися в ГУАМ у 2001-2006 роках, закріплені в міжнародно-правових документах, прийнятих у цей період в рамках Об'єднання: Конвенції держав-учасниць ГУУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань (7. 06. 2001 року); Положенні про Раду міністрів закордонних справ країн ГУУАМ; Угоді про створення зони вільної торгівлі між країнами-учасницями ГУУАМ; Тимчасовому положенні про Інформаційний офіс ГУУАМ в Києві; Рішенні Глав держав-учасниць ГУУАМ про статус спостерігачів у діяльності ГУУАМ; Угоді про співробітництво між Урядами держав-учасниць ГУУАМ у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю і іншими небезпечними видами злочинів та низці документів про співробітництво в окремих галузях. Вони покладені в основу Статуту, оприлюдненому на Київському саміті 23 травня 2006 р., метою якого було задекларувати перетворення об’єднання ГУАМ у міжнародну регіональну організацію – „Організація за демократію й розвиток – ГУАМ”. Він відбувся за участю Президентів Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Молдова й України. Як гості в Саміті взяли участь Президенти Литви й Польщі (останній взяв участь у неофіційній зустрічі Глав держав 22 травня), віце-президент Болгарії, представники високого рівня Румунії, Казахстану, США, а також міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ й ОЧЕС, і дипломатичних місій [3].
Зазначимо, що з часу створення організації до реєстрації її Статуту пройшло майже десять років. Це був період, який поетапно можна виділити наступним чином:
• Консультативний форум ГУАМ (був заснований 10 жовтня 1997 р. в рамках Саміту Ради Європи в м. Страсбург).
• Об’єднання ГУАМ, створене 7 червня 2001 р. при підписанні Ялтинської Хартії ГУУАМ на Саміті Глав держав.
• Організація за демократію і економічний розвиток – ГУАМ, заснована 23 травня 2006 р. на Київському Саміті ГУАМ, в ході якого Глави держав підписали Статут організації.
Статут складається з преамбули та чотирьох глав:
І. Мета й принципи співробітництва.
ІІ. Структура організації.
ІІІ. Загальні положення.
ІV. Заключні положення.
У ньому, зокрема, зазначено, що держави-учасники Об'єднання ГУАМ – Азербайджанська Республіка, Грузія, Республіка Молдова й Україна, керуючись загальновизнаними засадами й нормами міжнародного права, що ставляться до підтримки миру, безпеки, розвитку добросусідських і дружніх відносин між державами, зокрема положеннями Статуту Організації Об'єднаних Націй, Хельсинського Заключного Акту, Паризької Хартії для Нової Європи й Хартії Європейської безпеки Організації з безпеки й співробітництва в Європі,
підтверджуючи вірність цілям і принципам співробітництва, закладеним у Ялтинській Хартії ГУУАМ від 7 червня 2001 р. й інших основних документах, прийнятих у рамках Об'єднання,
з метою втілення в життя положень Кишинівської декларації „В ім'я демократії, стабільності й розвитку” від 22 квітня 2005 р.,
підтверджуючи прихильність демократичним нормам і цінностям, а також прагнення продовжувати рух по шляху європейської інтеграції,
виражаючи глибоку відданість у зв'язку з триваючими неврегульованими конфліктами й зростаючою загрозою безпеки, включаючи вихідні з конфліктних зон наслідки, особливо загрозу міжнародного тероризму, агресивного сепаратизму й екстремізму й пов'язаними з ними іншими небезпечними явищами,
відзначаючи зростаючу роль у загальноєвропейських процесах регіонального співробітництва на основі взаємоповаги суверенних прав держав, і підкреслюючи, що таке співробітництво сприяє розвитку демократії з метою зміцнення безпеки й стабільності, економічного розвитку, культурного й соціального процвітання,
виражаючи прагнення утверджувати демократичні цінності в усіх сферах їхньої діяльності й у житті суспільства, неухильно дотримуватися прав людини, зміцнювати дух довіри й толерантності, беззастережного пріоритету верховенства права, як у внутрішніх, так й у міжнародних справах,
ґрунтуючись на історично сформованих зв'язках їхніх народів,
прагнучи до подальшого поглиблення всебічного співробітництва,
вважаючи, що їхня взаємодія виходить на якісно новий рівень,
домовилися перетворити Об'єднання ГУАМ у міжнародну регіональну організацію – „Організація за демократію й розвиток – ГУАМ”, іменовану далі „ГУАМ” і прийняли із цією метою дійсний Статут [3].
Основними цілями організації, як вказано у Статуті, є:
• утвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права й поваги прав людини;
• забезпечення стійкого розвитку;
• зміцнення міжнародної й регіональної безпеки й стабільності;
• поглиблення європейської інтеграції для створення загального простору безпеки, а також розширення економічного й гуманітарного співробітництва;
• розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного й гуманітарного потенціалу країн-членів ГУАМ;
• активізація політичної взаємодії й практичного співробітництва в сферах, що представляють взаємний інтерес [3]. Як бачимо, вони ґрунтуються на основних положеннях Ялтинської Хартії ГУУАМ.
Щоб досягти мети, вказаної у Статуті, члени організації розвивають взаємовигідне співробітництво, керуючись засадами поваги суверенітету й територіальної цілісності держав, недоторканності їхніх міжнародно-визнаних кордонів і невтручання в їх внутрішні справи й інші загальновизнані принципи й нормами міжнародного права.
У другій главі Статуту зазначено, що структура організації включає Раду та Секретаріат. Рада є основним органом організації, що проводить свою роботу на рівні Глав держав (саміт), міністрів закордонних справ, національних координаторів і постійних представників. Функції, повноваження й порядок роботи Ради визначаються Статутом і Правилами процедури ГУАМ. Функції й порядок роботи Секретаріату визначаються Статутом, Фінансовими становищами, Правилами процедури й Положенням про Секретаріат.
За рішенням РМЗС можуть створюватися робочі й допоміжні органи на постійній або тимчасовій основі, а також проводитися зустрічі представників відповідних міністерств або відомств країн-учасниць. Серед таких інституцій варто відзначити Раду Глав держав (РГД), яка, згідно статті 4 Статуту:
a) визначає пріоритети й виробляє основні напрямки діяльності ГУАМ;
б) вирішує принципові питання її внутрішнього устрою й функціонування, взаємодії з іншими державами й міжнародними організаціями;
в) ухвалює рішення щодо членства в ГУАМі й наданні статусу спостерігача або партнера;
г) розглядає найбільш актуальні міжнародні проблеми й приймає відповідні рішення й рекомендації.
Рада Глав держав проводить свої засідання, як правило, один раз у рік.
Починаючи з 1997 року, відбулися наступні зустрічі на рівні глав держав:
- глав держав ГУАМ 1997 р. у Страсбурзі;
- глав держав ГУУАМ 1999 р. у Вашингтоні;
- глав держав ГУУАМ 2000 р. в Нью-Йорку;
- саміт ГУУАМ 2001р. в Ялті;
- саміт ГУУАМ 2002 р. в Ялті;
- саміт ГУУАМ 2003 р. в Ялті;
- саміт ГУУАМ 2005 р. в Кишиневі;
- саміт ГУАМ 2006 р. в Києві [2].
На рівні Ради міністрів закордонних справ (РМЗС), зазначено у статті 5,
a) забезпечується виконання рішень і рекомендацій, прийнятих РГД;
б) проводяться консультації в галузі зовнішньої політики з питань, що представляють взаємний інтерес;
в) створюються й визначаються функції й порядок роботи робочих і допоміжних органів ГУАМ для виконання конкретних завдань;
г) розглядаються й ухвалюються рішення щодо поточних питань діяльності ГУАМ;
д) затверджується бюджет ГУАМ на наступний рік;
е) розглядається проект порядку денного РГД;
є) розглядаються й вирішуються інші питання, передбачені Статутом.
РМЗС проводить свої засідання, як правило, два рази в рік.
Рада національних координаторів (РНК), як вказано у статті 6, забезпечує взаємодію в рамках ГУАМу, підготовку засідань РГД і РМЗС. Національні координатори призначаються міністрами закордонних справ держав-членів ГУАМ. РНК проводить свої засідання, як правило, чотири рази в рік.
Рада постійних представників (РПП), як вказує стаття 7, на постійній основі проводить роботу із забезпечення діяльності ГУАМ, у тому числі:
а) розглядає хід виконання рішень вищих органів;
б) розглядає й погоджує проекти порядку денного засідань, рішень й інших документів, які будуть прийматися на засіданнях вищих органів;
в) бере участь у підготовці й проведенні засідань вищих органів;
г) приймає рішення в межах своїх повноважень із питань, пов'язаних з діяльністю ГУАМ. До складу РПП входять постійні представники країн-учасниць [3].
Організаційно-технічне забезпечення діяльності ГУАМ здійснює Секретаріат, який керується Статутом і рішеннями Ради. Він функціонує під керівництвом Генерального секретаря. Співробітники Секретаріату виконують свої функції в якості міжнародних посадових осіб. При виконанні своїх обов'язків Генеральний секретар і персонал Секретаріату представляють ГУАМ. Вони не можуть робити запити або приймати вказівок від якої-небудь країни або органа поза рамками ГУАМ, які можуть перешкодити виконанню їхньої міжнародної місії.
Секретаріат готує і представляє Раді щорічні звіти про свою діяльність, а також про діяльності ГУАМ для затвердження РМЗС. Стаття 8 Статуту підтверджує, що місцем знаходження Секретаріату ГУАМ є місто Київ.
У статті 9 основного документу зазначено, що ГУАМ є суб'єктом міжнародного права. Тому співробітництво ГУАМ на міжнародній арені успішно розвивається. Країни-учасниці активно співробітничають в рамках міжнародних організацій, передусім ООН та ОБСЄ, шляхом проведення регулярних консультацій та вироблення спільних позицій.
Головування в ГУАМі здійснюється однією зі Сторін, як правило, строком на один рік, за принципом ротації в порядку англійського алфавіту назв держав-членів. Головуюча країна забезпечує належну роботу ГУАМ відповідно до Статуту й рішень Ради, координує всі заходи, здійснювані в рамках ГУАМ, а також забезпечує виконання ухвалених рішень.
Матеріальну основу організації складає власний бюджет, що формується й виконується відповідно до Фінансових положень ГУАМ. Бюджет затверджується рішенням РМЗС. Витрати, пов'язані з організаційно-технічним забезпеченням заходів у рамках організації, покриваються приймаючою країною. Рішення в органах ГУАМ приймаються за участю всіх країн на основі консенсусу шляхом погодження без проведення голосування. Рішення набувають чинності з дати їхнього прийняття, якщо ними не передбачений інший порядок.
Вище зазначалося, що ГУАМ відкритий для вступу інших держав, які зобов'язуються дотримувати положень Статуту, а також Ялтинської Хартії ГУУАМ 2001 року і Кишинівської декларації Глав держав ГУАМ „В ім'я демократії, стабільності й розвитку” 2005 року. Бажаними учасниками ГУАМ є Польща, Туреччина та Румунія. В разі необхідності, рішення питання про прийом до ГУАМу нових членів приймається РГД ГУАМ консенсусом за поданням РМЗС на підставі офіційної заяви зацікавленої держави, що направляється Головуючій країні [3].
Членство в ГУАМі держави, що порушує положення діючого Статуту й систематично не виконує взяті зобов'язання за міжнародними договорами і документам, укладеними в рамках ГУАМ, може бути припинено рішенням РГД за поданням РМЗС, що приймається за принципом „консенсус мінус один голос”. Якщо ця держава продовжує порушувати свої зобов'язання, то РГД може ухвалити рішення щодо її виключенні з ГУАМ із дати, що визначає РГД. Членство в ГУАМі може бути відновлено рішенням РГД за поданням РМЗС.
Будь-яка держава має право вийти з ГУАМ, направивши Головуючій країні відповідне офіційне письмове повідомлення не пізніше, ніж за дванадцять місяців до дати виходу. Таким правом, як зазначалося вище, скористався Узбекистан.
Статут надає широке поле для міжнародної діяльності країн-учасниць. Так, стаття 14 вказує, що за згодою всіх сторін, ГУАМ може вступати в діалог і взаємодію з іншими державами й міжнародними організаціями. При цьому ГУАМ може встановлювати й розвивати партнерські відносини й надавати статус спостерігача зацікавленим державам і міжнародним організаціям, що виявляють інтерес до співробітництва з організацією й поділяють мету й принципи діючого Статуту. Порядок і процедури встановлення таких відносин і надання такого статусу визначаються рішеннями РГД [2].
Кожна сторона може призначати своїх постійних представників до ГУАМу відповідно до їхнього національного законодавства. Постійні представники мають статус дипломатичного персоналу, відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. ГУАМ також користується на території всіх учасників привілеями й імунітетами, які необхідні для виконання функцій і досягнення цілей ГУАМ. Обсяг таких привілеїв та імунітетів визначається окремим міжнародним договором.
За взаємною згодою сторін офіційними й робочими мовами ГУАМ є англійська і російська. Депозитарієм Статуту ГУАМ є Україна.
Остання глава Статуту містить положення та рекомендації щодо сфер регламентації основного документу організації. Вказуючи зокрема, що він прийнятий на невизначений термін. Статут тимчасово почав застосовуватися з дати його підписання й набув чинності з дати одержання депозитарієм останнього письмового повідомлення про виконання сторонами всіх внутрішньодержавних процедур, необхідних для його вступу в дію. Про те, що в організаційних планах ГУАМ передбачалися перспективи розширення свідчить стаття 20. У ній вказано, що уможливлюється приєднання тих держав, щодо яких РГД ухвалила рішення щодо прийому до ГУАМу. Для держави, що приєднується, Статут набуває чинності з дати одержання депозитарієм офіційного письмового повідомлення про виконання державою, що приєднується, всіх внутрішньодержавних процедур, необхідних для його вступу в силу.
За взаємною згодою сторін до Статуту можуть вноситися зміни й доповнення, які оформляються окремими протоколами, що набувають чинності в установленому порядку. У випадку виникнення спорів у зв'язку із тлумаченням або застосуванням Статуту сторони вирішують їх шляхом консультацій і переговорів. Зазначимо, що аналізований Статут ГУАМ у відповідності зі статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй був зареєстрований у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй [4].
Аналіз Статуту підтверджує, що: в основі ГУАМ – регіонального об’єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова, лежить політичне зближення й практичне співробітництво між країнами цієї групи, збіг їх позицій із ключових міжнародних проблем і процесів у пострадянському просторі.
Головними завданнями організації, згідно основного нормативного програмного документу, є демократія, економічний розвиток, безпека. Їхня реалізація покликана сприяти європейській інтеграції через впровадження демократичних цінностей, розробку механізмів взаємодії ГУАМ з ЄС, участь країн ГУАМ в міжнародних проектах, передусім у транспортній та енергетичній сферах, реалізацію Угоди про створення зони вільної торгівлі, а також подолання таких викликів та загроз сучасності як неврегульовані конфлікти, міжнародний тероризм, екстремізм та організована злочинність.
Основу організаційної структури ГУАМ складають: щорічні зустрічі Глав держав країн-учасниць – найвищий законодавчий орган; Рада міністрів закордонних справ країн-учасниць – виконавчий орган; Комітет національних координаторів – робочий орган; робочі групи – координатори співробітництва на галузевому рівні. В організації створено інститут країни-координатора галузевої робочої групи. Функції секретаріату покладені на Інформаційний офіс ГУАМ у м. Київ. Десятирічна історія організації – це час трансформації від політичної декларації до реально діючої міжнародної організації, яка тісно співпрацює з ООН та ОБСЄ. ГУАМ став першим інтеграційним проектом незалежної України, здатним підтвердити регіональне лідерство нашої держави. А перспективою для його зміцнення є активізація політичних зусиль щодо забезпечення формування інфраструктури нафтогазового ринку і здійснення транспортно-енергетичних проектів, що формують основу регіональної інтеграції.

Література

1. ГУАМ (Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії) // http://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0%93%D0%A3%D0%90%D0%9C.
2. Организация за демократию и экономическое развитие – ГУАМ // http://www.guam. org.ua/about.phtml.
3. Устав организации за демократию и экономическое развитие – ГУАМ // www.mfa. gov.az/ az/guam/2006_CMFA_0522_statute %20rus.pdf.
4. Яковина М. Ратифікувати Статут ГУАМ надзвичайно вигідно для України // http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=245.