Останнім часом критично важливим державним ресурсом, що все більше впливає на національну безпеку, стає інформація, яка циркулює в автоматизованих системах управління і зв'язку державного управління, економіки, фінансів та оборони. Прискорений розвиток комп'ютерних технологій не тільки значною мірою сприяв підвищенню ефективності їх функціонування, а й відкрив додаткові можливості для навмисної деструктивної дії на них із боку ворога.
Із середини 80-х років до сфери військово-економічних знань увійшли терміни „інформаційна війна” й „інформаційна зброя”. Вважається, що така зброя дасть змогу вигравати малі війни та вирішувати військові конфлікти без застосування звичних озброєнь. В арміях створюються спеціальні підрозділи і структури управління для ведення інформаційної війни. У військових учбових закладах уведені спеціальні курси і налагоджена підготовка офіцерів за цим профілем. Також відповідна тематика стає особливо актуальною в політиці. В обстановці, що склалася, ряд розвинених західних держав, і насамперед США, на початку 90-х років упритул підійшли до вивчення та опрацьовування проблем, пов'язаних із протиборством в інформаційній сфері. Окремі положення концепції „інформаційної війни” вже протягом довгого часу реалізуються на політичному рівні, в основному у формі психологічної війни, яка відіграла свою роль у розвалі СРСР й Організації Варшавського договору.
Інформаційні війни та психологічні операції досліджували Г. Г. Почепцов, О. В. Литвиненко, С. П. Расторгуєв, С. П. Кара-Мурза, Роджер Барнетт (Roger W. Barnett), Рональд Фольґеман (Ronald R. Fogleman), Браян Люїс (Brian C. Lewis), Ден Кюель (Dan Kuehl) та інші. Проте ця тема вимагає подальшої розробки у зв’язку з розвитком інформаційних технологій, а також трансформацією цілей і методів інформаційного протиборства та, зокрема, в аспекті перспектив євроатлантичної інтеграції України.
У зв'язку з появою нових завдань після закінчення „холодної війни”, термін „інформаційна війна” був уведений у документи міністерства оборони США. Він став активно згадуватися в пресі після проведення операції „Буря в пустелі” у 1991 р., де нові інформаційні технології вперше застосовувалися як засіб ведення бойових дій. Офіційно ж цей термін уперше використано у директиві міністра оборони США № 3 600 від 21 грудня 1992 р. [10].
Через декілька років, у лютому 1996 р., міністерство оборони США ввело в дію „Доктрину боротьби з системами управління” [7]. У ній висловлювалися принципи боротьби із системами управління як застосування інформаційних воєн у військовій сфері: „об’єднане застосування прийомів і методів безпеки, військового обману, психологічних операцій, радіоелектронної боротьби і фізичного руйнування об'єктів системи управління, підтриманих розвідкою, для недопущення збору інформації, надання впливу або знищення здібностей супротивника по контролю і управлінню над полем бою, при одночасному захисті своїх сил і сил союзників, а також таке, що перешкоджає супротивнику робити те ж саме”.
У жовтні 1998 р. МО США вводить у дію „Об'єднану доктрину інформаційних операций” [6]. Поняття “інформаційна операція” й “інформаційна війна” були сформульовані таким чином:
Інформаційна операція – це дії, що вчиняються з метою утруднити збір, обробку передачу і зберігання інформації інформаційними системами супротивника при захисті власної інформації та інформаційних систем.
Інформаційна війна – це комплексна дія (сукупність інформаційних операцій) на систему державного і військового управління сторони супротивника, її військово-політичне керівництво, яка вже у мирний час призводила б до ухвалення сприятливих для сторони-ініціатора інформаційної дії рішень, а в ході конфлікту повністю паралізувало б функціонування інфраструктури управління супротивника.
Інформаційна війна передбачає дії, що застосовуються з метою досягнення інформаційної переваги в забезпеченні національної військової стратегії шляхом впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника з одночасним зміцненням і захистом власної інформації, а також інформаційних систем й інфраструктури.
Питання захисту інформації, інформаційної безпеки в умовах інформаційної війни на рівні урядової політики були вперше сформульовані в директиві президента США № 63 (PDD-63) від червня 1998 р. [12]. На виконання директиви у 2000 р. був розроблений національний план захисту американських інформаційних систем.
Нині, на думку експертів американської “фабрики думки”, корпорації RAND, інформаційне протиборство є не просто видом забезпечення операцій озброєних сил шляхом порушення процесів контролю й управління військами, радіоелектронного придушення, морально-психологічної дії і т. п., але виходить далеко за межі названих проблем. Про це свідчать основні результати досліджень, проведених фахівцями Rand Corporation у кінці 90-х років. Були визначені практичні можливості впливу інформаційної зброї на національну безпеку, виявлені основні напрями діяльності в області інформаційної політики, координація діяльності наукових та промислових організацій, визначені основні напрями вдосконалення стратегії забезпечення безпеки національних інформаційних систем. Результати цих робіт мали слугувати основою при визначенні ролі й місця інформаційного протиборства в національній військовій стратегії США. У звіті MR-661-OSD (Strategic Information Warfare. А new face of War) уперше з'являється термін „стратегічне інформаційне протиборство”, як „використання державами глобального інформаційного простору й інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій та зменшення дії на власний інформаційний ресурс” [8].
У звіті Strategic Information Warfare Rising (розвиток стратегічної інформаційної війни) з'явилася класифікація інформаційного протиборства на перше і друге покоління. Перше покоління більш орієнтовано на дезорганізацію діяльності систем управління і проводиться швидше як забезпечення дій традиційнми силами та засобами. Натомість друге покоління визначено як „принципово новий тип стратегічного протиборства, покликаний до життя інформаційною революцією, що вводить у коло можливих сфер протиборства інформаційний простір та ряд інших областей (передусім економіку) і що триває довгий час: тижні, місяці й роки” [9].
За британською версією інформаційна війна визначається як дія на інформаційні системи супротивника при одночасному захисті власних. Згідно із законодавством країни напад на інформаційні системи може розглядатися як звичний кримінальний злочин з усіма відповідними наслідками, що дає змогу британському уряду перехоплювати і читати електронну пошту, а також вимагати розшифровки особистих файлів на вимогу державних урядовців [14].
Французькі експерти дотримуються концепції інформаційної війни, що складається з двох головних елементів: військового й економічного (цивільного). Військова складова припускає дещо обмежену роль інформаційних операцій, оскільки інформаційна війна розглядається головним чином у контексті конфліктів малої інтенсивності, або в миротворчих операціях. Навпаки, економічна, або цивільна, концепція включає ширший діапазон потенційного застосування інформаційних операцій [3].
Уявлення німецьких фахівців про інформаційну війну збігається з прийнятим уСША і Великобританії. Проте на відміну від американських експертів німецькі розглядають управління засобами масової інформації як елемент інформаційної війни. Крім того, вони окремо розглядають економічну інформаційну війну [14].
Що стосується НАТО, то в офіційних публікаціях термін “інформаційні війни” у значенні, аналогічному до наведених вище, що властиві окремим країнам-членам альянсу, не вживається. Подібно до американського підходу також уведені поняття оборонних і наступальних інформаційних операцій. Разом із тим на проведеній об'єднаним штабом НАТО на початку 2000 р. конференції з проблем інформаційних війн її учасники користувалися визначеннями, розробленими в країнах, які вони представляли [14].
Наведений у звіті “Information Warfare and International Security” комітету альянсу з науки і технологій, прийнятому 6 жовтня 1999 р., термін Information Warfare пояснюється як наступальне й оборонне застосування інформації та інформаційних систем для використання, пошкодження або знищення інформаці та інформаційних систем супротивника, при захисті своїх власних. Такі дії застосовуються для досягнення військової або економічної переваги над супротивником" [4]. Це визначення базувалося на концепції Інституту вивчення інформаційних війн (Institute for the advanced study of Information Warfare (IASIW). Подібно до американського підходу, також уведені поняття оборонних і наступальних інформаційних операцій.
Посилаючись на вашингтонський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies (CSIS)) [2], експерт НАТО Вернон Джей Ехлерс (Vernon J. Ehlers) підтримує класифікацію інформаційних воєнних операцій за джерелом, формою і тактичними цілями [4].
По-перше, напад может походити ззовні або зсередини організації чи системи; по-друге, можна виділити чотири категорії нападів:
– атака даних (здійснюється шляхом проникнення у систему даних, щоб спричинити їх пошкодження);
– атака програмного забезпечення (аналогічно до атаки даних, але як об’єкт нападу виступає програмне забезпечення, що призводить до його дисфункції або неадекватного функціонування);
– хакінг і крекінг (захоплення, або спроба захоплення контролю над інформаційною системою чи її життєво важливими частинами з метою порушити чи унеможливити функціонування її, викрасти дані або спричинити будь-яку іншу шкоду);
– фізичні напади (традиційні форми атаки – бомбардування, напад і знищення, руйнівні електромагнітні імпульси, спрямовані проти інформаційних систем).
Усі ці різні форми інформаційної війни можна категоризувати за їх цілями й тактичними завданнями: вони можуть бути скеровані на використання, дезорієнтацію, пошкодження або знищення інформаційних систем.
У зазначеному вище звіті НАТО фігурує також тлумачення інформаційної війни Міністерством оборони Франції, яке виділяє три її види:
– війна за інформацію (для отримання інформації про ворожі сили, можливості та стратегії з метою самозахисту);
– війна проти інформації (захист своїх інформаційних систем і пошкодження або знищення відповідних у ворога);
– війна через інформацію (проведення дезінформації чи обманних операцій проти ворога з метою досягнення "інформаційної переваги".
Урешті, можна навести інтегроване визначення, яке також відповідає сучасним підходам Північноатлантичного договору: “Інформаційна війна – це оборонні й наступальні операції, що проводяться особами чи структурованими організаціями, зі специфічними політичними й стратегічними цілями, щодо використання, пошкодження або знищення даних, які містяться у комп’ютерах чи передаються через мережу Інтернет або інші мережеві інформаційні системи” [5].
У той же час в англійсько-російському словнику сил спеціального призначення НАТО 2006 р. термін information warfare, який зазвичай перекладається українською мовою як “інформаційна війна”, подається як інформаційне протиборство – “информационное противоборство (одна из задач сил специальных операций)”.
У тому ж словнику міститься термін psychological operations (PsyOp) – психологічні операції (здійснення впливу на установки і поведінку іноземних цільових груп через різні засоби інформаційного протиборства) [11]. В іншому довіднику НАТО, виданому 2001 р., психологічні операції тлумачаться як “плановані психологічні заходи із здійснення впливу на судження і поведінку людей, при досягненні політичних і воєнних цілей”, а також як психологічна боротьба (psychological warfare) – “активні дії ворогуючих сторін в інформаційно-політичній сфері, що ведуться у мирний і воєнний час та включають комплекс заходів, спрямованих на зміну поведінкових та емоційних установок певних груп людей і окремих осіб з тих чи інших питань у бажаному напрямі”.
Психологічна боротьба здійснюється з метою підриву морально-психологічного стану військ і населення противника, протидії аналогічним акціям із його боку, укріплення морально-психологічних якостей своїх військ і населення. Її основними формами є друкована й усна пропаганда з допомогою теле-, радіо- і відеозасобів [16]. У цьому словнику також не наводиться термін “інформаційна війна”. Проте згадується інформаційне протиборство у контексті інформаційної безпеки.
У результаті інформаційного протиборства може виникати загроза інформаційній безпеці (“information security threat”) – сукупність факторів, що створюють небезпеку для функціонування, збереження і розвитку інформаційного середовища суспільства. Також наводиться визначення “command and control warfare” – дії щодо порушення управління противника – комплекс заходів із використанням усіх військових засобів, у тому числі: оперативних засобів забезпечення прихованості дій, маскування, психологічних операцій, радіоелектронної боротьби і фізичного знищення з опорою на розвідувальні дані з усіх джерел, а також системи зв’язку та інформації. Здійснюється з метою запобігання потраплянню інформації в органи командування управління противника, вчинення на них дії, їх підриву або знищення поряд із захистом своїх органів командування й управління від подібних дій. У тому ж контексті розглядається одне із заадань “сил спеціальних операцій” (special-operations forces) – сил, до складу яких входять спеціальні відбірні групи військовослужбовців, що надають НАТО унікальні можливості ведення спеціальної розвідки, бойових дій і надання військової допомоги при вирішенні важких, небезпечних та іноді політично складних завдань, поставлених командувачу на театрі воєнних дій.
Експерти НАТО прогнозують посилення ролі психологічних операцій як складової частини єдиної кампанії із проведення інформаційних операцій у мирний час, у період військової загрози і в ході бойових дій. На їх думку, в найближчій перспективі психологічні операції повинні стати гнучким засобом швидкої доставки потрібної інформації, адаптованої до технічних можливостей сприйняття супротивника в районі ймовірних бойових операцій. Психологічні операції будуть найефективнішими, якщо їх розвернути до початку безпосередніх військових дій і продовжувати після завершення активної фази. Ті, які проводяться в період загрози, допоможуть сформувати сприятливу для збройних сил обстановку в конкретному регіоні.
Найповніше погляди керівництва НАТО на проведення PsyOp відображені в директиві НАТО AJP-3.7 „Психологічні операції”, прийнятій у 2002 р., де підкреслюється, що психологічні операції є комплексом заходів, які здійснюються в мирний або військовий час, а також у період виникнення кризової ситуації, з метою дії на війська і населення супротивника для формування у них поглядів, що сприяють рішенню певних політичних і військових завдань [1]. Психологічні операції включають: психологічні дії на державному рівні, заходи психологічного характеру для закріплення успіху (проводяться зазвичай за планами країн-союзників по блоку і в основному без участі збройних сил та НАТО), психологічну дію на полі бою і в ході миротворчих операцій. Об'єктами дії можуть бути військовослужбовці й цивільне населення ворожих або нейтральних країн, а також військовослужбовці інших (що не входять у НАТО) країн та їх цивільне населення. Органи військового управління НАТО несуть відповідальність тільки за організацію психологічної дії в ході бойових дій і миротворчих операціяй. На практиці всі чотири види PsyOp у багатьох випадках перекривають один одного.
Заходи, що проводяться в ході PsyOp, можуть бути класифіковані як „чорні”, „сірі” або „білі”, залежно від ступеня закритості джерела передачі інформації. „Чорні” заходи є повідомленнями, які походять від закритого джерела, „сірі” – від джерела, що спеціально не розкривається, „білі” – підтверджуються джерелом (акредитованим органом) [13].
Психологічні дії на державному рівні (стратегічні) зазвичай є довгостроковими і носять політичний характер. Такі дії спрямовані на підрив волі супротивника, а також на отримання підтримки з боку населення нейтральних і союзних країн. Відповідальність за проведення таких операцій несуть уряди держав НАТО.
Заходи психологічного характеру для закріплення успіху здійснюються в кризових ситуаціях і під час військових конфліктів для дії на цивільне населення в районах, що перебувають під контролем командувача об'єднаним угрупованням військ (сил) із метою створення умов для підтримки дій сил НАТО з боку місцевого населення. Відповідальність за їх реалізацію несуть військові й політичні структури країн-учасниць операції, або країни розміщення угрупування військ (сил).
Психологічні операції в районі бойових дій здійснюються на оперативному і тактичному рівнях на користь створення психологічної переваги коаліційних військ (сил), що ведуть бойові дії. Відповідальність за організацію і ведення подібних дій несе командувач об'єднаним угрупованням військ (сил). Їх планування здійснюється в рамках загального планування спільних операцій (бойових дій) сил НАТО. Ці дії спрямовані безпосередньо проти озброєних сил супротивника, а також проти населення, що перебуває під його контролем.
Психологічні дії в ході миротворчих операцій ведуться на оперативному і тактичному рівнях на користь забезпечення виконання місії миротворчих сил Північноатлантичного союзу. Відповідальність за організацію і ведення психологічних дій у миротворчих операціях несе командувач об'єднаним угрупованням військ (сил). Їх планування здійснюється в рамках загального планування миротворчої операції, і вони ретельно узгоджуються із заходами, передбаченими планом інформування громадськості й військово-цивільної співпраці.
Такі дії проводяться щодо конфліктуючих сторін і цивільного населення в районі операції на користь створення атмосфери підтримки коаліційного угруповання військ (сил). Їх метою є психологічний захист коаліційних військ (сил), що розміщені в районі операції. Вони ведуться відкрито, відповідно до поглядів НАТО на миротворчу діяльність.
При проведенні психологічних дій у рамках миротворчих операцій великого значення набуває взаємодія сил PsyOp і органів інформування громадськості. Це зумовлюється тим, що вони мають, як правило, одні й ті ж об'єкти дії, а тематика їх інформаційних повідомлень суттєво перекривається. Для узгодження всіх питань інформаційної діяльності може створюватися координаційний комітет, очолюваний офіцером з інформування громадськості.
Головним завданням органів інформування громадськості є доведення до населення країн НАТО відомостей про діяльність коаліційних військ (сил) як на території держав альянсу, так і за її межами. У ході психологічних операцій здійснюється дія як на особовий склад озброєних сил, так і на місцеве населення. Сили PsyOp мають спеціальні засоби, що включають друкарські потужності, гучномовці й радіопередавачі для доведення інформації до об'єктів дії.
Психологічні операції і заходи у військово-цивільній співпраці взаємно доповнюють одна одну. PsyOp можуть проводитися для впливу на стан і поведінку місцевого населення в районі с дій. Особовий склад органів та підрозділів військово-цивільної співпраці вирішує завдання на користь досягнення стабілізації внутрішньополітичної обстановки в кризовому районі, поліпшення якої може вплинути у вигідному для коаліції плані на стан і дії особового складу супротивника (протиборчих сторін). Функції військово-цивільної співпраці включають підтримку зв'язку та взаємодії з іноземними представництвами, місцевими властями, ООН і неурядовими організаціями з метою координації використання місцевих людських та матеріальних ресурсів; задіювання місцевої інфраструктури; підтримка цивільних інститутів за допомогою виділення підрозділів інженерного, тилового і медичного забезпечення.
Таким чином, позиція НАТО щодо інформаційної війни полягає у забезпеченні захисту інформації та використанні інформаційної підтримки при вирішенні, передусім, оперативних і тактичних завдань структурними підрозділами альянсу. Ця позиція в основному збігається з підходами головних учасників договору, але на відміну від концепцій, прийнятих, наприклад у США, не має вираженої політико-стратегічної складової.
Проте у зв’язку з розвитком інформаційних технологій та появою нових інформаційних загроз сучасна доктрина інформаційного протиборства НАТО може бути переглянута. Події квітня-травня 2007 р. в Естонії (після перенесення Бронзового солдата) навколо кібератаки на естонські офіційні сайти і національні інформаційні мережі змусили місцеву владу звернутися по допомогу до фахівців НАТО, під керівництвом яких в Естонії було створено центр із кіберзахисту [15]. Міністр оборони країни Яак Аавіксоо виступив із пропозицією прирівняти атаки хакерів на сервери країн-членів НАТО до військової агресії. І, хоча зараз кібератаки не вважаються військовими акціями й держава, що піддалася таким нападам, не може розраховувати на захист із боку НАТО, така можливість вивчається, а проблема захисту в умовах посилення загрози кібертероризму активно досліджується.
Література
1. AJP-3.7 – NATO PSYCHOLOGICAL OPERATIONS DOCTRINE. March, 2002 (http://www.davi.ws/nato/ajp/ajp3_7.pdf).
2. Cybercrime, Cyberterrorism, Cyberwarfare. Averting an Electronic Waterloo, CSIS Task Force Report, Center for Strategic and International Studies.– Washington: DC, 1998.– Р. 9–11.
3. Cybrwarfare, CRS Report for Congress, RL 30735, Nov. 15, 2000.
4. Information Warfare and International Security.– NATO Parliamentary Assembly. Science and Technology Committee. Draft General Report. 6 October 1999.
5. James Adams. The Next World War, Hutchinson.– London, 1998.– Р.187–188.
6. Joint Pub 3-13 „Information Operations”, DOD US. December 1998.
7. Joint Pub 3-13.1 „Command and Control Warfare”. DOD US, February 1996.
8. MR-661-OSD. Strategic Information Warfare. A new face of War. (http://www.rand.org/pubs/monograph_reports/MR661).
9. MR-964-OSD. Strategic Information Warfare Rising. (http://www.rand.org/pubs/ monograph_reports/MR964).
10. Neil Munro. U.S. Boosts Information Warfare Initiatives, "Defense News”.– Р. 25–31.
11. NRC WGDRC SOF GLOSSARY (E-R) 08.12.06 (http://www.nato-russia-council.info/PDF/SOF_(E-R)_2006.pdf).
12. PROTECTING AMERICA'S CRITICAL INFRASTRUCTURES: PDD 63. FACT SHEET May 22, 1998. THE WHITE HOUSE, Office of the Press Secretary.
13. Гольев Л. Служба психологических операций Войска Польского // Зарубежное военное обозрение.–. 2005.– № 3.
14. Гриняев С. Концепция ведения информационной войны в некоторых странах мира // Зарубежное военное обозрение.– 2002.– № 2.
15. НАТО створює в Естонії спеціальний центр кібероборони (http://www.securitylab. ru/news/296158.php).
16. Словарь современных военно-политических и военных терминов Россия-НАТО (http://www.nato.int/docu/glossary/rus/index.htm).
Немає коментарів:
Дописати коментар