Поняття економічної безпеки давно стало одним з головних складників національної безпеки. Для соціальної стабільності і суспільної злагоди економічна безпека не менше важлива, ніж національна безпека загалом. Продовольча безпека об’єктивно виступає найбільш чутливим складником економічної безпеки, оскільки будь-які негативні процеси в продовольчому забезпеченні населення, наприклад, значне підвищення цін на продовольство або виникнення дефіциту тих чи інших продуктів харчування викликають хвилю суспільного невдоволення, яка може мати несподівані наслідки. Це визначає актуальність проблеми, поставленої в даній статті.
Проблемам продовольчого ринку і продовольчої безпеки надана значна увага в сучасній економічній літературі. Зокрема, ці аспекти розглядаються в працях Б. Данилишина, Б. Губського, Г. Балабанова, П. Саблука, В. Юрчишина. Існує ряд державних документів, у яких розглядається питання продовольчої безпеки. Серед них особливої уваги заслуговує недавно опублікований проект комплексної програми підтримки розвитку українського села на період до 2015 р. [1].
Однак в літературі ще недостатньо сформульовані проблеми пропонованої безпеки регіону, існують різночитання в розумінні викликів і загроз цій безпеці і шляхів її забезпечення. Тому завданням продовольчої статті автор бачить узагальнення поняття продовольчої безпеки регіону, зовнішніх і внутрішніх загроз для неї і можливих шляхів запобігання цим загрозам, а також аналіз ролі транскордонного співробітництва в забезпеченні продовольчої безпеки регіону, формування пропозицій місцевим органам державної влади для покращення продовольчої безпеки на ввіреній їм території.
Загалом продовольча безпека розглядається як складник економічної безпеки на різних рівнях (державному, міжнародному, регіональному). Продовольча безпека означає фізичний і економічний доступ всіх людей у будь-який час до безпечного і поживного продовольства, якого достатньо для забезпечення фізіологічних потреб і активного та здорового життя.
У державних документах та їх проектах продовольча безпека України розуміється як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якою гарантується фізична і економічна доступність та якість життєво ваєливих продуктів харчування для всіх громадян згідно з науково обґрунтованими наборами продуктів харчування, забезпечується продовольча незалежність держави і підтримується стабільність продовольчого забезпечення населення [2].
Проблема ця далеко не нова: ще в 1982 р. у Радянському Союзі було розроблено і прийнято широкомасштабну Продовольчу програму, якою було поставлене завдання довести рівень і структуру споживання основних груп харчових продуктів до науково обґрунтованих фізіологічних норм. Проте на сьогодні цей рівень споживання не тільки не досягнутий, а навіть нижчий по деяких важливих групах продовольства, ніж у середині 1980-х років. Тому реалізація державної політики щодо забезпечення продовольчої незалежності та продовольчої безпеки держави є одним з найважливіших в економічному і соціальному розумінні складником національної безпеки і основою для продовження ринкових трансформацій в агропромисловому комплексі України.
Зауважимо, що згадані науково обґрунтовані норми споживання продовольства на душу населення розроблено в розрахунку на абстрактну людину (хоча є відповідна диверсифікація по статевих і вікових групах), і в них не враховуються національні, релігійні відмінності, поширення вегетаріанства тощо. Але ще важче визначити фактичні обсяги споживання продовольства, та ще й у розрізі певних продуктів: м’яса, молока, риби, фруктів, солодощів. Статистика розробила ці показники за результатами вибіркового обстеження сімей, але на нашу думку, від реальної картини статистичні дані споживання продуктів харчування є доволі далекими.
За визначенням продовольчої і аграрної організації ООН (ФАО), продовольча безпека країн має 3 основні шляхи досягнення: прагнення до самозабезпечення, створення можливостей систематичних закупівель продовольства на світовому ринку і створення запасів (резервів) продовольства. Для досягнення продовольчої безпеки країни необхідно поєднувати всі 3 шляхи, але з точки зору загальнонаціональних інтересів перевага має надаватися саме першому шляху, тобто максимальному забезпеченню потреб країни продовольством за рахунок власного виробництва. Тому в Україні надається підтримка національним виробникам продовольства, в тому числі і засобами зовнішньоторговельної політики: збереження ввізного мита на товари, які виробляються в Україні, запровадження експортного мита або квот на вивіз деяких видів продовольства при загрозі його дефіциту на внутрішньому ринку держави. Прикладом таких заходів є існування експортного мита на насіння соняшника і запровадження експортних квот на вивіз продовольчого зерна у 2007 р., хоча проти застосування таких способів регулювання ринку виступає СОТ.
Звичайно, в Україні та її регіонах, в тому числі і Волинській області, населення не голодує, як у найбідніших країнах світу. Проблемою в українському суспільстві є нераціональне харчування, незбалансоване за фізіологічними потребами, а також переїдання, зловживання алкоголем та куріння. Наслідки цього – хронічні хвороби, підвищення смертності та інші – вимагають додаткових витрат в освіті, медицині, соціальному забезпеченні. Науково обґрунтовані норми споживання основних продуктів харчування на 1 людину забезпечені в Україні по молоку і молокопродуктах на 59,4 %, м’ясу і м’ясопродуктах на 48,8 %, яйцях – 82, овочах – 76, фруктах – 43,1% [1,3].
Низький рівень споживання продуктів харчування обумовлюється як недостатніми обсягами виробництва сільськогосподарської продукції, так і низькою платоспроможністю населення, особливо певних соціальних груп.
Низький рівень споживання продуктів харчування обумовлюється як недостатніми обсягами виробництва сільськогосподарської продукції, так і низькою платоспроможністю населення, особливо певних соціальних груп. У названій вище комплексній програмі підтримки розвитку українського села одним з основних завдань поставлено розвиток аграрного розвитку з метою гарантування продовольчої безпеки держави, досягнення раціонального рівня споживання продовольства, забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів на зовнішньому і внутрішньому ринках. У ній також пропонуються 3 основні показники, за якими доцільно оцінювати рівень продовольчої безпеки.
Перший з них – це критерій достатності продовольчого споживання, який визначається відношенням фактичного рівня споживання до науково обґрунтованих норм за основними групами продовольчих продуктів.
Другий показник – критерій доступності продовольчого споживання. Визначається відношенням вартості річного набору продуктів харчування, що відповідає науково обґрунтованим нормам на 1 людину, до річного доходу на одну людину. В Україні у 2005 році вартість такого набору становила 4108 грн., а середній дохід 6075 грн., тобто показник досягав 68 % [1, 12]. Отже, щоб повністю задовольнити потреби в харчуванні, середньостатистичний громадянин України повинен витратити понад 2/3 свого доходу!
Третій показник – критерій продовольчої незалежності країни. Це частка імпортованого продовольства у загальному обсязі спожитого продовольства. З точки зору гарантування державі продовольчої безпеки, цей показник не повинен перевищувати 30 %. Наша країна цілком вкладається в дані рамки: в 2005 р. показник складав 13,7 % [1, 12 ].
Продовольча безпека країни формується і досягається не лише на державному, але й регіональному рівні (області), і локальному (населеного пункту). В умовах формування регіональних агропродовольчих ринків продовольча безпека регіону набуває особливого значення, надто з огляду на посилення економічної самостійності регіонів, що передбачається різними варіантами проектів адміністративно-територіальної реформи в Україні. Продовольча безпека регіону залежить, по-перше, від можливості забезпечити пропозицію продовольства для населення регіону в достатній кількості, якості та асортименті, по-друге, від можливості різних груп населення придбати необхідну (раціональну) кількість продовольства високої якості. Завданням регіональних органів влади є забезпечення рівноправних умов для функціонування агро продовольчого ринку, зокрема, створення реальних, а не декларативних можливостей продати свою продукцію усім виробникам, у тому числі і дрібним, боротьба з монополізацією продовольчого ринку перекупниками.
На наш погляд, основними викликами і загрозами продовольчій безпеці регіону є наступні:
- значні коливання валового виробництва продовольчої продукції в регіоні;
- поширення масових, особливо вірусних хвороб худоби, птиці і рослин, які породжують недовіру споживачів до якості продуктів харчування і різке зниження попиту на них;
- адміністративне втручання в ринкові відносини, яке може розбалансувати регіональний ринок (наприклад, заборона вивозу продукції за межі регіону);
- коливання цін на зовнішніх ринках;
- економічні і політичні кризи та їх очікування, які провокують ажіотажний попит населення на продукти першої необхідності, здатний дестабілізувати ринок;
- структурна незбалансованість харчування значної частини людей, вживання надміри вуглеводів, переїдання;
- низька якість питної води та багатьох харчових продуктів і недостатній контроль за нею;
- відсутність мотивації до праці у сільських товаровиробників, безробіття, бідність, занепад соціальної інфраструктури сіл, особливо віддалених від крупних міських поселень;
- поглиблення демографічної кризи сільського населення.
Регіональний продовольчий ринок Волині характеризується значною розвиненістю і активною участю у транскордонних економічних відносинах. Основу продовольчого комплексу області складають ринки зерна і зернопродуктів, м’ясопродуктів, молока і молочних продуктів. Далеко за межі області вивозяться спиртово-горілчані вироби, ковбаси, молочні продукти, кондитерські вироби, морозиво, майонези, кетчупи і різноманітні соуси, макарони. Харчова промисловість є однією з найбільш привабливих галузей для іноземних інвесторів. Ця галузь у 2001 р. зосереджувала більше 1/3 всіх прямих іноземних інвестицій в економіку області, але згодом її частка помітно знизилася через зростання обсягів інвестицій в машинобудування, фінанси і торгівлю, хоча загальний обсяг одержуваних інвестицій зріс. Зараз на харчову промисловість і перероблення сільськогосподарської продукції припадає 15 % прямих іноземних інвестицій в область. Найбільшим інвестором у харчову промисловість є Швейцарія (78 % усіх ПІІ в дану галузь). Проте базова галузь продовольчого ринку – сільське господарство ходить в пасербицях у іноземних інвесторів: на сільське господарство разом з мисливством і пов’язаними з ним послугами припадає лише 0,3 % (!) всіх ПІІ. Тому місцеві органи державної влади повинні шукати можливості вкладати насамперед національні інвестиції в базову галузь, що виробляє продовольство, інакше деградація сільського господарства буде продовжуватися.
В даній статті ми не ставимо завдання детально аналізувати динаміку сільськогосподарського виробництва, хоча в ній добре видно чимало негативних тенденцій, особливо у тваринництві. Одним з негативних чинників продовольчої безпеки регіону ми вважаємо зниження рівня концентрації сільськогосподарського виробництва, що знаходить свій вираз у збільшенні частки господарств населення і зменшенні питомої ваги великих сільськогосподарських підприємств у виробництві аграрної продукції і постачанні її на агро продовольчий ринок. Так, у 2005 р. господарства населення виробили 77,5 % усієї сільськогосподарської продукції Волинської області, в тому числі 80 % продукції рослинництва і 74,5 % продукції тваринництва. Особливо висока частка господарств населення у виробництві картоплі, овочів, плодів і ягід (97–99 %), яєць (80 %), молока (84 %) [3, 94]. Це при тому, що розміри посівних площ сільськогосподарських підприємств становлять 239,3 тис. га, а господарств населення 283 тис. га [3, 103], тобто практично співставні. Це свідчить про неефективне використання землі сільгосппідприємствами.
Продовольчий ринок Волинської області має інтенсивні зовнішньоекономічні зв’язки. В товарній структурі експорту області продукція агропродовольчого сектора займає 35 %, імпорту – 13,6 % [3, 192]. Тобто в цій товарній групі область має яскраво виражене позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу. Але в деяких товарах навпаки. Наприклад, імпорту м’яса і м’ясопродуктів становить 6,1 тис. т експорт – лише 0,6 тис. т. Основними експортними товарами є масло вершкове, лісові ягоди, цукор, карамель, шоколад, казеїн. Експорт зерна дуже сильно змінюється з року в рік: від 1 тис. т в 2000 р. до 126,5 тис. т в 2005 р. [3, 194].
Аналізуючи структуру витрат домогосподарств Волинської області, відзначимо все ще дуже високу частку витрат на продукти харчування, яке складає 63,7 % сукупних витрат і 49,6 % грошових витрат [3, 414]. При цьому міські домогосподарства витрачають на продовольство 53,1 % грошей, а сільські 44,9 %. Коефіцієнт доступності споживання продовольства на Волині складає 79 % проти 68 % по Україні. Це показує, що середній волинянин для повноцінного харчування повинен витратити 79 % свого доходу.
Таким чином, існують реальні і потенційні загрози продовольчій безпеці Волинської області, як і всієї держави. Для підвищення рівня продовольчої безпеки необхідно вжити комплекс заходів, серед яких особливо важливі:
- розробка механізмів ефективного кредитування сільськогосподарських виробників;
- удосконалення статистичних методів спостереження, збору і аналізу інформації про виробництво і споживання продуктів харчування;
- впровадження європейського досвіду аграрної політики в практику України та регіонів;
- розробка системи критеріїв і показників продовольчої безпеки країни та регіонів.
Література
1. Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року (проект) // Економіка АПК.– 2007.– № 1.– С. 3–49.
2. Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про продовольчу безпеку України” //www.gskaz.rada.gov.ua.
3. Статистичний щорічник.Волинь-2005.– Луцьк, 2006.– 584 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар